Автор: Дмитрий Фомин, координатор Медсанбат
Симуляція це «вишенька на торті», іспит для слухачів та інструкторів, те, заради чого приїжджають на курс Медсанбат більшість студентів. Ніхто ніколи не скаже вам: «у нас було занадто багато полігону», навпаки, щоразу під час заповнення анкет, не менше 70% студентів напишуть: «потрібно більше часу на практичне відпрацювання знань!», хоча ще годину тому падали від утоми на землю.
Крім того, навчання – це одна з небагатьох можливостей «випробувати в справі» спорядження, яке слухачі курсів планують надалі використовувати за прямим призначенням. Я кожен раз прошу, щоб всі брали з собою на останній день занять максимум «снаряги». Краще під час тренінгу порвати непридатну розгрузку або загубити, а потім знайти свій ніж, ніж під час реального бою зрозуміти, що амуніція тобі не підходить.
Дуже цікаво спостерігати, як проходять «перевірку боєм» твої студенти. Ось, цього, наприклад, хотілося не раз і не два вигнати з класу, а на полігоні він самовіддано кидався на всі гарячі точки, і не втрачав контролю над ситуацією. А який-небудь нібито «всезнаючий ветеран бойових дій», за фактом, виявився зовсім не пристосований до командної роботи.
Наші інструктори провели величезну кількість практичних занять, набили багато шишок, але і змужніли за рік існування проекту.
На сьогоднішній день, у нас є кілька стандартних легенд, за якими ми найчастіше працюємо:
- Засідка для розвідників.
- Переправа через водну перешкоду.
- Вибух в автобусі.
- Снайпер.
- Масований артилерійський обстріл.
- Вибух у госпіталі.
- Евакуація госпіталю
Кілька разів ми робили «Аеропорт».
Так як основне завдання проекту Медсанбат, це підготовка тактичних медиків, то основну увагу ми робимо на відпрацювання навичок, якими студенти навчалися на наших заняттях: самодопомога / взаємодопомога, первинний / вторинний огляд, сортування, підготовка до евакуації, евакуація, робота в госпіталі . Тактичні аспекти зведені до розумного мінімуму (все ж це не мета нашого курсу), але під час навчань інструктора уважно стежать за тим, щоб бійці правильно поводилися в червоній зоні, під час евакуації на броні або під обстрілом.
Кожного разу ми ділимо всіх слухачів на три частини, за бажанням:
- Госпіталь.
- Розвідка.
- Група евакуації.
Щоразу залишається кілька людей, які не захочуть примкнути до жодної з команд. Їх можна використовувати як «поранених», «ворогів» або ж взяти собі в помічники. У кожному підрозділі призначається командир і його заступник. Також гарною ідеєю буде вибрати командувача всією операцією. Ідеально, якщо є можливість ідентифікувати кожну групу за якоюсь ознакою. Ми зазвичай використовуємо кольоровий скоч на рукавах, щоб не заплутатися, хто з бійців в якому підрозділі. Інструктори під час симуляції носять помаранчеві жилетки
Оптимально, якщо у вас вийшли підрозділи по 5-10 чоловік, але якщо в групах по 20-30 бійців, потрібно розділити їх ще на кілька частин. Краще всього, якщо на інструктора або його помічника припадає 5 людей студентів. Відповідно, якщо у вашому підрозділі розвідки, наприклад, 10 бійців, то буде правильно, якщо на полі бою їх контролюватимуть дві людини.
Було б добре, якщо за кожним видом евакуаційного транспорту буде закріплена окрема команда. Наприклад, п’ять чоловік на МТЛБ, п’ять чоловік на «низький борт», п’ять чоловік на евакуацію з м’якими носилками. Всі ці групи обов’язково супроводжує інструктор.
Тепер трохи про поранення. За день ми намагаємося провести, як мінімум дві великі симуляції, кожна з яких складається з усіх перерахованих раніше різновидів бойових завдань. Перша завжди найскладніша: команди не спрацювалися, завдання не розподілені, хаос і плутанина, всі студенти пересварилися між собою. Тому не варто робити відразу ж велику кількість «трьохсотих». Спостерігайте за ситуацією – всі повинні працювати з напругою, але не «захлинатися» від кількості складних завдань. Іноді, умовне поранення може настати після зауваження інструктора, коли боєць допускає грубі помилки у «червоній зоні». Якщо бачите, що робота окремої команди відмінно організована, то можна поранити командира групи, щоб подивитися, як впорається з бойовим завданням його заступник.
Місце поранення ми позначаємо червоним скотчем, маркером або малюємо ознаки ураження гримом. Якщо ви готуєте ваших «жертв» заздалегідь, то нанесіть мітки під одяг, щоб огляд проводився якомога ретельніше. Якщо ж поранення сталося в «червоній зоні», то скотч клеїться на одяг, взуття або каску.
Дуже важливо, щоб ваші «поранені» під час «розбору польотів» змогли чітко розповісти, на якому етапі які дії з ними проводились, які були помилки в алгоритмах, врятували їх у результаті чи ні. Найбільше, нам сподобалося, коли ролі «жертв» зіграли студенти мед. університету ім. Богомольця. Вони знали, як правильно симулювати кожен вид поранень, точно описали всі процедури, виносили справедливі вердикти, з якими не сперечалися навіть досвідчені лікарі.
У кожному разі подбайте про те, щоб кожного пораненого супроводжувала «картка огляду пацієнта» на всіх етапах евакуації. Це ще один спосіб зрозуміти, наскільки добре ваші слухачі оволоділи знаннями.
Практично на кожній симуляції нам надходять такі пропозиції: а давайте ви привезете пейнтбольні рушниці, і ми будемо по «справжньому» стріляти один в одного, і тоді всі отримають «чесні поранення» і навчаться правильно поводитися на полі бою. Наша позиція така: ми займаємося відпрацюванням медичних навичок, тому ми будемо роздавати поранення таким чином, щоб слухачі змогли під нашим контролем відпрацювати максимальну кількість практичних маніпуляцій. Може вийти так, що під час «справжнього» пейнтбольного обстрілу ніхто не отримає поранення в голову або в груди. Відповідно, ці навички не будуть відпрацьовані, а це знання дуже важливі. Я вже не кажу про те, що зовсім невелика кількість людей з наших учнів, володіли навичками використання «приводів», а часу на стрілецьку майстерність у нас немає.
У той же час, зовсім не означає, що ці можливості потрібно зовсім виключати. Якщо у вас є команда, яка постійно тренується, займається тактикою і прикладною стріляниною, то з’єднати все це з медициною – відмінне рішення. Наскільки мені відомо, команда «Скіф» із Запоріжжя, таким чином організовує свої практичні заняття.
Ще пару слів про практичні навички: буде корисно, якщо під час накладення турнікетів, інструктора б поливали кінцівку «пораненого» штучною кров’ю або просто водою. Щоб ваші студенти зрозуміли, якою мірою процес «сухого накладення» відрізняється від «мокрого».